Фемінний дискурс Ольги-Олександри Дучимінської

Анотація

Вступ. Проза Ольги-Олександри Дучимінської (1883–1988) становить багаторівневим яскравим і незнаним більшості здобутком української літератури зокрема та національної культури загалом. Освічена й активна жінка прагнула розкрити єство людини крізь призму почуттів та відчуттів, актуалізуючи домінанти характеру і чинники рішень, дій. Художні тексти авторки сповнені гуманізму і любові до повноцінного життя навіть за драматичних або трагічних умов, коли варто лишатись Людиною попри все, щоб дати шанс прийдешньому поколінню виправити помилки сучасників.

Методи. У статті використано філологічний, біографічний та інтертекстуальний методи літературознавчого дослідження.

Результати. У творах Ольги-Олександри Дучимінської наявний виразний фемінний дискурс. Жінка виступає осердям історії, оскільки втілює вічні образи – Богоматері, Марії Магдалени, землі, України. Авторські знахідки в інтертекстуальному аспекті, влучних порівняннях, контрасті й паралелізмі формують цілісну галерею фемінних персонажів, якій відповідає текстова організація (фрагментарність, еліпси, ономатопея, інтимізація тощо). Письменниця вдається до деталей, що виявляють внутрішні порухи героїнь і спонукають читача до чуттєвої активізації, емпатії, залученості в оповідь чи розповідь.

Висновки. Спадщина Ольги-Олександрівни Дучимінської невелика через рясні життєві випробування. Значна частина творів назавжди втрачена – знищена окупантами, які цькували літню жінку до смерті. Однак справжня аристократка духу вистояла, зберігши свою сутність, висвітлену в кожному нарисі, оповіданні, замальовці, яким властивий виразний автобіографізм (спогади, сни, подорожні нотатки, щоденникові записи). Належне поцінування цієї Особистості, доробку і життя, залишається обов'язком не тільки українських літературознавців, але й нашої громадськості.