У статті про історичну драму “Іван Мазепа” Людмили Старицької-Черняхівської порушено питання про історичну правду національної історії, спростування в художній формі московського міфу про “измену” українського гетьмана, який інтенсивно шукав адекватну відповідь на суворі виклики жорстокої дійсності, шляхи повернення Україні права повноцінної суб’єктності національного буття. Спираючись на праці істориків, переглядаючи літературні версії, письменниця дійшла розуміння інтерпретації трагічної минувшини, якою вона була, а не з чужого голосу, мотивів героїчного чину І. Мазепи, що означився на долі України, подавав приклад боротьби за її незалежність. Не вдаючись до закликів, Людмила Старицька-Черняхівська показала через можливості драматургії стратегію й колізії державницького мислення на екзистенційній межі, що властиво й іншим її історичним п’єсам, помисли, волю й страждання головного героя, який усвідомлює свою відповідальність за долю рідного краю, колізії особистого життя неординарної постаті. Контраверсія Людмили Старицької-Черняхівської не відповідала офіційній, власне московській історіографії, тому, замість дискусії, московсько-більшовицька влада знищила майже весь наклад історичної п’єси, переслідувала письменницю як найяскравішу представницю національної еліти до останньої хвилини її життя.
Ключові слова: історична драма, контраверсія, мазепіана, інакшість, пасіонарна сила, амбівалентна свідомість, сюжетні лінії.
Файли для завантаження
ЗавантажитиDOI: https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(65).106-115