Проаналізовано прояв естетичних та ідейних пріоритетів письменниці Л. Старицької-Черняхівської, що постають в одній із найвагоміших її праць. Наголошено на значенні духовної, творчої суголосності Л. Старицької-Черняхівської та її батька, видатного письменника і театрального діяча М. Старицького. Помічено і доведено, що у цих мемуарах, що кваліфікуються сьогодні ще і як унікальна історіографічна, театрознавча праця, оцінка діяльності М. Старицького корелюється не стільки суб’єктивними почуттями авторки, скільки аналізом суспільно-політичних чинників, які передусім гальмували процес становлення українського театру: офіційні заборони українського слова, дискредитація владою самої ідеї українського театру, підрив авторитету очільників, акторів, авторів репертуару національного театру, і серед них, зрозуміло, і М. Старицького. Звернено увагу на те, наскільки авторка адекватно та доказово роз’яснює пріоритети батька як українського патріота та представника української еліти, який, попри тиск влади на його ініціативи, самовіддано реалізовував ідею українського театру, бо мав чітку культурно-історичну стратегію. У цьому дослідженні спектр оптики Л. Старицької-Черняхівської в оцінці постаті М. Старицького як театрального діяча додатково підважується думками сучасників, І. Франка передусім. У статті стверджується першорядність ролі М. Старицького в процесі становлення українського театру.
Ключові слова: українська драматургія, національний театр, імперська ідеологія, національна самосвідомість, культурно-історична стратегія.
Файли для завантаження
ЗавантажитиDOI: https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(65).16-28