“СЕ СИНТЕЗ В НАЙВИЩІМ РОЗУМІННІ
СЬОГО СЛОВА”: ІВАН ФРАНКО
НА ШЛЯХУ ДО МОДЕРНІЗМУ

Розглянуто прозу Івана Франка кінця ХІХ – початку ХХ ст. у контексті
процесів оновлення української літератури. У прозових творах
письменника виразно виявні риси таких стильових різновидів модернізму,
як декаданс, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм. Багатьма
своїми рисами модернізм немовби повертається (на іншому рівні розвитку)
до “старого” романтизму, зокрема унезалежненням особистости від
суспільних умов її існування, абстрагуванням індивідуума від загалу,
незвичністю й незвичайністю цієї особистости, відступом од наслідування
й копіювання, використанням ірреального й містичного тощо. У
мистецтві епохи fin de sciècle присутні вимоги здійснити радикальний
розрив із попередньою традицією, протистояння та суперечки старого з
новим – часто провокативним і неочікуваним, самоусвідомленим у виявах
опозиції до минулого. Крім того, глибоке занурення у психологію
персонажа, студіювання мотивів його поведінки, чого вимагав Франків
“науковий реалізм”, логічно провокував письменника до пошуку нових
засобів ословлення психічних процесів. Стара Франкова програма
“наукового реалізму” також стала підґрунтям для створення цілком
модерних творів. Проте, на думку письменника, головним завданням митця
тепер стає не аналіз, а синтез, тобто вміння з розрізнених явищ
сотворити цілість, пройняту одним духом, оживлену новою ідеєю.
Видимими ознаками синтезу у Франковій прозі стали потужний
філософський струмінь, схильність до оперування глобальними
абстрактними категоріями (добро – зло), до параболізації художньої
структури, до сміливого застосування засобів художньої умовности,
фантастики, ірреального, до ліризації й драматизації епічного тексту. Ці
ознаки характерні для таких творів, як “Хмельницький і ворожбит”,
“Терен у нозі”, “Під оборогом”, “Батьківщина”, “Як Юра Шикманюк брів
Черемош”, “Сойчине крило”, “Великий шум”, “Син Остапа”, “Неначе сон”,
“Дріада”, “Гуцульський король” та інших. Проза Івана Франка зламу
століть вписалася в канон українського модернізму.
Ключові слова: синтез, модернізм, декаданс, символізм, імпресіонізм,
експресіонізм, сюрреалізм.

Файли для завантаження

Завантажити

DOI: https://doi.org/10.17721/2520-6346.1(62).75-86

Список використаної літератури

1. Безхутрий Ю. Мала проза Івана Франка 1900-х років у контексті художньої парадигми перехідної культурної епохи: модель світу і модель людини // Іван Франко: дух, наука, думка, воля: М-ли Міжнар. наук. конгресу, присв. 150-річчю від дня народження Івана Франка. – Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – Т. 1. – С. 526–533. 2. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. – К.: Четверта хвиля, 2001. – 424 с. 3. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – Львів: Академічний експрес, 1999. – 280 с. 4. Євшан М. Іван Франко (Нарис його літературної діяльности) // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика / Упоряд., передм. та примітки Н. Шумило. – К.: Основи, 1998. – С. 135–153. 85 5. Жулинський М. Іван Франко: душа, дух, духовність, або Що визначає суспільний поступ // Іван Франко: дух, наука, думка, воля: М-ли Міжнар. наук. конгресу, присв. 150-річчю від дня народження Івана Франка. – Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – Т. 1. – С. 21–39. 6. Ковалів Ю. Історія української літератури: Кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.: У 10 томах. – К.: ВЦ "Академія", 2013. – Т. 1: У пошуках іманентного сенсу. – 512 с. 7. Мельник О. Модерністський феномен Михайла Яцкова: канон та інтерпретація. – К.: Наук. думка, 2011. – 295 с. 8. Ткаченко Р. Поклик химери: Декаданс в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Книга, 2011. – 136 с. 9. Франко І. Старе й нове в сучасній українській літературі // Франко І. Зібрання творів: У 50 томах. – К.: Наук. думка, 1984. – Т. 35. – С. 91–111. 10. Яковенко С. Романтики, естети, ніцшеанці. Українська та польська літературна критика раннього модернізму. – К.: Критика, 2006. – 296 с.