Пасіонарний чин корифеїв українського театру

Автор(и)

  • Юрій КОВАЛІВ д-р філол. наук, проф. ORCID ID: 0000-0002-3262-9837 е-mail: profkovaliv@ukr.net , Київський національний університет імені Тараса Шевченка image/svg+xml Автор

DOI:

https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(69).103-119

Ключові слова:

театр, корифеї українського театру, драматургія, сценічне мистецтво, трупи, п'єса, вистава

Анотація

Стаття, присвячена вшануванню цьогорічних ювілярів Марка Кропивницького (22 травня 1840-21 квітня 1910) й Михайла Старицького (14 листопада 1820, за твердженням Вол. Поліщука на підставі відповідних документів, - 27 квітня 1904), не лише стосується висвітленню їхніх заслуг у формуванні професійного українського театру, становленню його репертуару й нового типу драматургії, а й обґрунтуванню їх адекватної відповіді на виклики дійсності, несприятливої для національної культури, літератури й мистецтва. Разом із братами Тобілевичами (М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий), Марією Заньковецькою, Ганною Затиркевич-Карпинською, І. Загорським, А. Максимовичем та ін. вони зважилися на пасіонарний чин культурно просвітницького спротиву, запозичивши назву від лідера хору давньогрецького театру, знайшовши нішу в репресивній русифікаторській політиці Російської імперії, чинили їй культурно-просвітницький спротив, водночас вивели український театр з аматорського рівня на рівень світового на кшталт Майнінгенського. Він відіграв неабияку конструктивну мистецьку та соціальну роль у поруйнованому національному житті, "став одиноким огнищем, біля якого могли збиратися українські сили", "почув себе як ворушилом українського руху" (Антонович, 2003, c. 146, 147), перетворився на трибуну просвітницького резистансу. Дарма що київський генерал-губернатор О. Дрентельн, керуючись поправкою до Емського указу, заборонив вистави в межах Київської губернії, корифеї з успіхом гастролювали на Кубані, Вороніжчині, в Саратові, Москві, Петербурзі, Варшаві, репрезентували соціально-побутовий з елементами етнографічного  (М. Кропивницький), романтично-героїчний (М. Старицький), соціально-реалістичний (І. Карпенко-Карий) театри, котрі зазнавали певних змін, еволюціонувавши до Театрального товариства російсько-малоросійських артистів (П. Саксаганський) й стаціонарного театру М. Садовського у київському Народному Троїцькому домі, позначилися на експериментальному "Молодому театрі" Леся Курбаса з альтернативою української драматургії в річищі модернізму.

Посилання

Antonovych, D. (2003). Three Hundred Years of Ukrainian Theatre: 1619-1919 and Other Works. VIP [in Ukrainian].

Franko, I. (1982). Collected Works: In 50 vols. Vol. 33. Naukova Dumka [in Ukrainian].

Franko, I. (1983). Collected Works: In 50 vols. Vol. 34. Naukova Dumka [in Ukrainian].

Karpenko-Karyi, I. (Tobilevych, I. K.). (1960). Works: In 3 vols. Vol. 3. Derzhlitvydav [in Ukrainian].

Novykov, A. O. (2006). The Artistic Universe of Marko Kropyvnytskyi. Maidan [in Ukrainian].

Starytska-Cherniakhivska, L. (2000). Selected Works: Dramatic Works. Prose. Poetry. Memoirs. Naukova Dumka [in Ukrainian].

Starytskyi, M. (1965). Works: In 8 vols. Vol. 8. Dnipro [in Ukrainian].

Yefremov, S. (1995). History of Ukrainian Literature. Femina [in Ukrainian].

Завантаження

Опубліковано

2026-03-25