Українські гетьмани як державотворці у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської

Анотація

Проаналізовано специфіку художнього переосмислення образів українських гетьманів у драматургічній спадщині Людмили Старицької- Черняхівської, простежено специфіку моделювання характерів історичних персонажів. До уваги взято драми "Гетьман Дорошенко", "Іван Мазепа", "Милость Божа". Виявлено зв'язок теоретичних постулатів Людмили Старицької-Черняхівської та їх художнього втілення у драматичних творах авторки. Доведено, що художня спадщина письменниці – непересічне явище української літератури. Людмила Старицька-Черняхівська репрезентує поступ національного духу через осягнення національної історії, причому не просто запозичуючи із неї сюжетну основу, а розкриваючи її драматизм через зображення складних характерів, що визначаються й самі визначають шлях націй. Вказано, що у драматургії письменниці саме національна свідомість і державницькі прагнення відрізняють постаті гетьманів та їхніх прибічників на тлі загалу, наділеного етнічною й релігійною ідентичністю, а відтак, невиразного політично й позбавленого твердих моральних критеріїв. Зазначено, що Людмила Старицька-Черняхівська майстерно й доречно організовує композицію своїх історичних драм. Зроблено висновок, що Людмила Старицька-Черняхівська своїми драматичними творами шукала основ для історичного оптимізму у складну суспільно-політичну добу, сучасницею якої була, а сама драматургія письменниці часто виконувала просвітницьку і виховну ролі, була спрямована на зростання національної самосвідомості та повернення українському народові історичної пам'яті.