Проаналізовано еволюцію світогляду Лесі Українки крізь призму її творчості та громадянської поведінки. Відзначено, що виразно спостерігається поступове поглиблення ціннісних орієнтирів письменниці. В аксіологічній ієрархії авторки “Лісової пісні” повсякчас переважає ідеал свободи. Свобода особиста, свобода національна – це те ядро, довкола якого авторка вибудовує ідейно-тематичний простір своєї багатогранної творчості. Запропоновано короткий огляд знакових, поворотних моментів письменницьких змагань Лесі Українки. Зокрема, підкреслено, що від початкового абсолютного домінування ліричного начала поетеса невдовзі відмовилася та успішно апробувала форму ліро-епічної та драматичної поеми, також творила у площині чистої епіки, запропонувавши чудові зразки літературної казки, оповідання, новели, нарису, образка та ін. Розширення формального діапазону творчих засягів Лесі Українки сприяло суттєвому розширенню тематичного поля її творчості. Якщо у ліричних поезіях вона обмежувалася лише постановкою проблеми, то, вийшовши на “форми поважніші”, вона представляла питання на повен зріст у якнайтіснішому наближенні. Окремо розглянуто суспільно-політичні погляди Лесі Українки. Для кращого їх зрозуміння враховано не лише художню спадщину письменниці, де вони, хоч і проступають вельми виразно, все ж заслонені поетичним серпанком, а й взято до уваги розлогий епістолярний дискурс письменниці, в якому авторка точно окреслює магістральні напрями проукраїнської суспільно-політичної програми.
Ключові слова: лірична поезія, психологізм, художня проза, ліро-епічна поема, драматична поема, особиста свобода, ідея національної свободи.
Файли для завантаження
ЗавантажитиDOI: https://doi.org/10.17721/2520-6346.2(61).101-111