У статті висвітлена проблема жіночого буття в патріархальному суспільстві не тільки в романах й повістях Докії Гуменної, присвячених зображенню сучасної їй драматичної дійсності, а й менш відомій історичній белетристиці. Письменниця не обмежувалася психофізіологічні підстави напруженими взаєминами між маскулінним й фемінним світами, а й осмислювала їх в просторі соціуму, шукала філософічного сенсу для обґрунтування бінарної опозиції цілісного буття, що спонукало заглибитися в історичну минувшину Трипільської культури, коли матріархат переживав останню фазу свого існування. Вона простежила жіночі історії на прикладі художніх версій історіософських романів “Золотий Плуг”, “Велике Цабе” тощо з автобіографічною основою, вдаючись до можливостей наукової фантастики, до якої авторка ставилася критично, могла, долаючи часопросторові дистанції, водночас перебувати у своїй сучасності і давніх віках, тут-і-тепер – тут-і-завжди. При цьому кожна конкретно-історична епоха з її колоритом – збережена. Предметна достовірність – переконлива, як і психологія праминулих віків, коли панував культ Великої Матері. Матріархат з його специфікою вже неможливо ні повторити, ні відтворити, тому потрібно пізнати таким, яким він був насправді, не накладаючи на нього невластивих йому матриць. Історіософські романи розкривають його сутність крізь психіку персонажів, захоплюють пригодницькими епізодами, несподіваними інтригами, небезпечними мандрами, єдністю фізичного й метафізичного світів, екзотичними топосами прадавнього світу, безкомпромісним змаганням матріархальних й патріархальних цінностей.
Ключові слова: історична белетристика, історіософський роман, Трипільська культура, Велика Мати, матріархат, патріархат, хронотоп.
Файли для завантаження
ЗавантажитиDOI: https://doi.org/10.17721/2520-6346.1(66).65-73