Історичний наратив у сучасній українській драматургії

Анотація

Вступ. У статті розглядається історичний наратив як смислотвірна основа сучасної української драматургії, що реалізується у відповідних категоріях оповідності та функціонує як активний консолідаційний чинник сучасної культури. Актуальність виконаного дослідження визначається потребою комплексного й різноаспектного дослідження сучасної української драматургії в її наративному втіленні, завдяки якому здійснюється зв'язок художнього тексту з емоціями, цінностями, особистісними проекціями реципієнта, формується самоінтерпретація та ідентифікація споживача художнього продукту.

Метою дослідження є спостереження специфіки реалізації наративних категорій в текстах сучасних драматургів, розгляд драматургійної подієвісті, часовісті та інтенційності у зв'язку з театральними медіа, осмислення історичної, біографічної та гендерної тематики сучасної української драматургії у наративній перспективі.

Методи. У роботі використано загальнонаукові метоДи спостереження, аналізу, синтезу, Добору та систематизації матеріалу. Крім того, було застосовано порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний, інтертекстуальний, міфокритичний, описовий метоДи щоДо преДмету статті.

Результати. Результати ДосліДження виявляють роль історичного наративу та його функції в сучасній культурі, окреслюють проДуктивні образно-тематичні моДелі, в яких реалізується історичний наратив Драматургії, та виявляють цікаві й високохуДожні текстуальні прийоми розгортання наративу.

Висновки. У ДосліДженні ДовеДено, що п'єси, об'єДнані історичним наративом, репрезентують націоцентричну моДель мислення, виконують компенсаторну функцію в осягненні травматичного досвіду суспільства, сприяють реконструкції національної пам'яті, забезпечують пошук та відновлення різних рівнів ідентичності, у контексі актуального деколонізаційного дискурсу.