Екзистенційна драматургія Лідії Чупіс

Анотація

Вступ. Драматургія - унікальне явище, оскільки поєДнує вербальне та візуальне у цілісність. Письменницький задум спочатку втілюється в літературному тексті, який згодом, опрацьований сценаристом і режисером, буде представлений у виставі. Поділ драматургічних творів на "для читання" та "для сценічного показу" є вельми умовним, адже змістове наповнення і чуттєва виразність - запорука театрального інтересу й глядацького успіху. Крім того, якщо перші драматургічні спроби для національного театрального мистецтва були зосереджені на становленні-утвердженні нової української драматургії та театру й охопленні якомога більшої кількості реципієнтів, то драматичні тексти ХХ ст. є багаторівневими психологічними студіями, призначеними як для егалітарного, так і для елітарного сприймача. Саме такі твори належать авторству Лідії Чупіс.

Методи. У роботі було використано філологічний (ретельне дослідження творів, формального і змістового складників), біографічний (прототипи дійових осіб) та інтертекстуальний (алюзії, ремінісценції; вічні образи) методи, аналіз та синтез (власне студіювання текстів і узагальнення у висновках).

Результати. Досліджено жанрове розмаїття драматургії Лідії Чупіс у літературознавчому та власне авторському вимірі (драматична поема і монодрама; поетична інтерпретація, мелодраматичний трагіглюк, драматична феєрія), що розкриває певні змістові акценти у творах. Виокремлено тематику і проблематику творів, яка залишається актуальною з огляду на порушені універсальні питання, висвітлені в екзистенційному аспекті (життя і смерть, добро та зло, праведність і гріховність). Проаналізовано портрети дійових осіб за зовнішніми та внутрішніми характеристиками і діями (емоції, думки та вчинки, міркування і спілкування, видива й марення). Простудійовано особливості інтерпретації знакових постатей, авторське осмислення їхніх світоглядних позицій, оцінювання з боку оточення, себе і прийдешніх поколінь, у конкретному теперішньому та в масштабах світового часу. З'ясовано знахідки письменниці в показі конфліктів у сутності героїв, у спробах самовиправдання чи в жорсткій боротьбі за збереження свого єства, коли домінують екзистенційні концепти.

Висновки. Доведено, що драматургія Лідії Чупіс є позачасовою. Письменниця порушує актуальні питання, пов'язані із пізнанням себе завдяки спостереженню, пошуку причинно-наслідкових зв'язків, саморефлексіям тощо. Межова ситуація виступає межею неповернення і випробуванням ціннісних пріоритетів, а вибір героїв стає початком або закінченням буття (фізичного/духовного). Водночас тексти авторки постають її саморозкриттям.